Оплата праці під час простою
Суб’єкти господарювання, які призупинили свою діяльність, вважаються такими, що перебувають у стані простою. Простій – це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (ч. 1 ст. 34 КЗпП України).
Якщо вести мову про оплату праці під час простою, то на практиці єдиного підходу серед органів державної влади, підприємств, установ та організацій не визначено.
Одна частина роботодавців під час простою через карантин вважає правильним виплачувати працівнику заробітну плату у розмірі не нижче від двох третин тарифної ставки окладу, інша частина роботодавців схильна вважати, що працівники мають право на отримання середньої заробітної плати. Це, зокрема, пов’язано із тим, що на законодавчому рівні не було визначено чіткого порядку оплати праці під час простою, який був зумовлений запровадженням карантину.
Натомість, зазначене питання було унормовано законодавцем лише після прийняття Закону № 540-IX від 02.04.2020 року (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»), у якому було визначено, що час простою не з вини працівника, у тому числі на період оголошення карантину, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Разом із тим, при оплаті праці під час простою зумовленого карантином варто також аналізувати положення колективних договорів (у разі їхньої наявності), де сторони договору могли визначити інший порядок оплати праці.
Отже, роботодавцям, які призупинили свою господарську діяльність через карантин, при виплаті заробітної плати працівникам слід керуватися положеннями Закону 540-IX, а також враховувати положення колективних договорів, якщо такі укладалися між сторонами.
